Понеділок
23.10.2017
05:36
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 68
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Млинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №1
Весни 1939 року західноукраїнські землі було приєднано до УРСР. Вперше за багато століть українці з’єднались в межах єдиної України. Зразу ж після становлення радянської влади розпочалися політичні, економічні і суспільні зміни, які диктувались новим ладом. Усі діти шкільного віку сіли за парти. Навчалися в школі весело українською мовою за новими планами і програмами безплатно.
Наша школа стала називатись Млинівською середньою школою.
У 1939 – 1940 рр. директором школи був Ляшенко Олексій. У школі працювало 10 вчителів, навчалось 460 учнів. Всього по Рівненській області на цей час працювало 1156 шкіл, у яких навчалися 18570 учнів. 
Із спогадів учениці тих років Бондарук М.С.: «Більшість вчителів, які працювали в 1939 – 1940рр. у Млинівській семирічці, було прислано із схдних областей України в школі створюється піонерська організація, велике значення надається військово – патріотичному вихованню учні».
Але паралельно з цим реформи були ліквідовані діючі за польських часів українські національні, громадські, культурні, наукові, кооперативні, торговельні та промислові товариства «Просвіти», яка діяла в період польської колонізації краю. Активістами цього товариства була прогресивна українська молодь. В тому числі – учні нашої школи:Дмитро, Надія, Любов і Віра Черв’яки, Шевчук Володимир, Шевчук Федір, сестри Ольга, Надія і Марія Приступи та інші.
Члени товариства «Просвіта» пропагували рідну українську мову, історію та культуру українського народу, виступали з концертами перед населенням Млинівщини.
Пізніше активні діячі цього товариства були репресовані.
У змісті освіти, науки і мистецтва проводилась політика радянізації та русифікації.
Школа в період німецької окупації(1941 – 1944рр.)
Мирне життя жителів Млинова було перерване нападом фашистської Німеччини на СРСР.
Вже 24 червня 1941 р. Млинів було окуповано німецькими військами. приміщення школи вона перетворила на комендатуру, там же знаходилося і гестапо.
Колишній учень школи того періоду В.С. Захожий розповідає, що навчання в школі майже припинилося. Навчалися періодично лише учні молодших класів.
По Млинову було встановлено комендантський час, в літній період з 9 вечора, а в зимовий – 7 годин ніхто із цивільного населення не мав права з’явитися на вулицях містечка, які патрулювались німцями.
У 1941 р. в центральній частині Млинова було створене єврейське гето. Сюди зігнали єврейські сім’ї із усього району. Територія гето була обнесена колючим дротом, вхід охоронявся. Євреїв гонили на роботу ремонтувати аеродром.
В гето було багато дітей шкільного віку.
Трагічна подія відбулася в літку 1943р. з Дубна приїхав каральний загін німців. Євреїв заганяли в машини, вивозили в район теперішнього заводу продовольчих товарів і розстрілювали. Разом з дорослими там загинуло багато дітей, учнів Млинівської школи.
За німецької окупації учнів примушували працювати. На території садиби графів Ходкевичів були теплиці, де вирощували овочі для німецької армії. У городній бригаді майже безплатно примушували працювати учнів підлітків. 4 лютого 1944р. Млинів був визволений радянськими військами від німецької окупації. Воєнних дій на території Млинова не було. Вони проходили на перехресті доріг Луцьк – Дубно, Рівне – Млинів.
В цей важкий час по – різному склалися долі випускників школи двоєнного періоду. Багато хто із зброєю в руках боровся з ворогами на фронтах війни і поліг смертю хоробрих. Це –Возний Василь, Гарбар Василь, Демидюк Іван, Коцюба Микола, Казарін Степан, Мельнечук Феодосій, Пахолюк Антон, Стасюк Михайло, Тарасюк Костянтин, Тарасюк Мефодій, Чуян Пахом, Чупрун Павло, Черв’як Микола, Шумейко Іван, Шумейко Олександр та інші. А випускники 1940 р. Віктор Безценний за мужність і героїзм, виявлені під час форсування Дніпра у 1943р. був удостоєний зання Героя Радянського Союзу. 
Учні нашої школи на фронтах другої світової війни
Безценний Віктор Миколайович народився в місті Макіївка Донецької області 20 липня 1924 р.
Разом з рідними в 1932 переїхав у Західну Україну, селище Млинів, де і продовжував навчання.
У 1941 р. був евакуйований в Башкирію, станцію Ігліно.
В серпі 1942 був призваний в ряди Радянської Армії і направлений на навчання в Уфімське піхотне військове училище, яке закінчив у 1943 р., після закінчення – в діючу армію на фронт.
Приймав участь у боях у складі 65-ї армії 3-го Білоруського фронту. В1943 був тричі поранений. За форсування річки Дніпро в районі Лоєва і появлену при цьому мужність і відвагу йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24 жовтня 1944 р.).
Представляючи В.Безценного до нагороди, командир полку Никонов писав: «…перший форсував Дніпро. Штурмом увірвався в траншеї ворога, вибив його і закріпився».
«ЭТО БЫЛО В СОРОК ТРЕТЬЕМ»
«Лоев, небольшой городок у Днепра, весь в белой кипени садов. Мы с героем Советского Союза полковником Нестеровым медленно идем по улицам. Нестеров задумчив. Я знаю, что мыслями он в далеком сорок третьем военном году.
… Начало октября. На правом берегу Днепра, где укрепились фашисты, просматривались постройки Лоева. От южной окраины города, вдоль реки – траншея, огневые средства противника.н
Ранним утром залпы «катюш» возвестили о начале артиллерийской подготовки. Под ее прикрытием батальон майора Нестерова начал переправу. На десантников обрушился огненный шквал. Но бойцы продолжали прямо пробиваться к противоположному берегу. И вот уже взводы лейтенантов Акуционка и Безценного вступают в рукопашную схватку с врагом. Рядом с ними командир роты минометчиков Волков. Он в упор из автомата расстреливает фашистов и корректирует огонь своих минометов.
На маленьком пятачке берега шел жестокий бой. Пал смертью героя лейтенант Акуционок, рухнул на землю отважный минометчик Волков, штыковым ударом ранен Безценный. Положение батальона осложнялось еще и тем, что соседям с флангов не удалось форсировать Днепр – надеяться на их помощь не приходилось.
Атака захлебывалась. И тогда над поредевшими рядами бойцов взметнулось и заполыхало знамя.
За Родину!
Это поднялся раненый лейтенант Безценный и под градом пуль пошел вперед.
Наш батальон все же взял тогда штурмом днепровские кручи, - рассказывает Нестеров. – А после боя санитары понесли на носилках безжизненное тело лейтенанта. Таким последний раз я видел этого девятнадцатилетнего паренька из Донбасса…
Позже, представляя Виктора Безценного к званию Героя Советского Союза, командир полка Никонов писал: «…первым форсировал Днепр. Штурмом ворвался в траншеи врага, выбил его и закрепился…»
Чистый зеленый городок Лоев. Памятник погибши, живые цветы. Улицы имени Героев Советского Союза П.А.Акуционка, Е.Д.Волкова.
- Ничего не пойму. Почему на мемориальной доске нет фамилии Безценного? – волнуется Нестеров.
О горе-знаменосце мы так ничего не узнали в Лоеве.
- Ну, нет, - сказал Нестеров. – Я этого так не оставлю. Поехали в воинскую часть, где мы служили. Память о таких не может исчезнуть бесследно. И вот ми в части. Нас проводят в музей славы. Документы, письма, карта боевого пути. Среди многих фотографий есть снимок и его – Виктора Безценного.
Но что это? Ведь там, у Днепра, он был безусым лейтенантом, а здесь заснят в форме капитана.
- После длительного лечения в госпитале лейтенант Безценный снова уходит на фронт. Попадает в другую часть и заканчивает войну южнее Берлина, - рассказывает нам молоденький боец.
Я гляжу на Нестерова и вижу, как подрагивают от волнения его губы.
- Значит жив наш знаменосец, шепчет он. – Виктор жив!..
Вот и вся история о лейтенанте Безценном, боевом друге, отважном воине. Очень хочется, чтобы о ней узнали в Донбассе, где в шахтерском городе Макеевка работает адвокатом в юридической консультации Червоногвардейського района этот скромный и мужественный человек – Герой Советского Союза Виктор Николаевич Безценный, первим форсировавший Днепр в сорок третьем году. 
И.Дегтярев, полковник».
Нарис з газети «Соціалістичний Донбас» від 09.05.1966 р.
Учні школи, що воювали на фронтах війни
1.Коцюба Панас Петрович (навчався в Млинівській школі 1922-1929р.), воював на Першому Прибалтійському фронті.
2.Шумейко Олександр Максимович (вчився у 1908-1913 рр.), воював на 2-му Українському фронті)
3.Возний Василь Кіндратович.
4.Гарбар Василь Якович.
5.Демидюк Іван Григорович.
6.Казарін Степан Пилипович.
7.Мельничук Феодосій Тимофійович.
8.Мельничук Микола Тимофійович.
9.Миронюк Феофаній Герасимович.
10.Пахолюк Антон Андрійович.
11.Стасюк Михайло Денисович.
12.Тарасюк Костянтин Харитонович.
13Чуян Пахом Васильович.
14.Чупрун Павло Ярошевич.
15.Шумейко Іван Максимович.
16.Шумейко Олександр Михайлович.
17.Шумейко Федір Михайлович.
18.Гема Іван Васильович
Інші включились у національно-визвольну боротьбу і в складі військових формувань ОУН-УПА воювали як проти фашистів, так і проти радянських військ.
Всі вони прагнули кращого життя для свого народу, але в силу певних історичних обставин йшли до нього різними шляхами.
Скільки твоїх, школо, учнів не повернулося додому з боліт Білорусії,Прибалтики, скільки замордовано в катівнях?
А час пливе, як невпинні води Ікви. І нові покоління твоїх учнів, як пташенята, відлітають у вирій. І напевне, не всім їм випаде щастя повернутись на твій поріг.