З 1926 по 1932 р. у Млинові будується нове приміщення школи (нині головний корпус). Школа стала називатись класовова публічна із семирічним терміном навчання.
У школі в цей час працювало 10 вчителів. Вивчали такі предмети: релігія, польська мова, руська мова, географія, математика, історія, фізика, хімія, малювання, ручна праця, співи, фізкультура. Велика увага приділялась поведінці учнів. Порушників дисципліни і неслухняних учнів карали фізично. Всі предмети викладалися польською мовою, а рідну українську вивчали раз на тиждень.
У школі навчалися діти не лише з Млинова, але й з Корит, Малих Дорогостаїв, Малина, Новин, Підгаєць. Діти з віддалених сіл наймали квартири, бо гуртожитку не було. За часів польського панування населення нашого краю зазнавало утисків від польської адміністрації. Обіцяної автономії західноукраїнські землі не отримали. На території Волинського воєводства у1928 р. залишилось всього 5 початкових шкіл з українською мовою викладання, а польсько-українських шкіл налічувалося 35% від загальної кількост
і. В 1931 р. на Волині 52% жителів були неписьменними.Колишні учні польської школи пригадують багато цікавих епізодів і фактів із свого далекого шкільного життя. Через багато десятиліть вони пронесли і зберегли у своїй пам’яті імена вчителів, класоводів, наставників, відзначаючи тепло їхніх сердець та добрі справи.
«У 1925 р. розпочала навчання у Млинівській семирічній школі, - згадує випускниця школи Руденко (Гарбар) Марія Павлівна 1919 р. народження. – На новорічні свята приходила графиня Ходкевич і приносила школярам подарунки: пенали, зошити, олівці, а бідним дітям дарувала одяг. На зимові свята діти збирались і колядували польською мовою».
У спогадах колишнього учня Тростянчука О.Ф. також йдеться про роки
дитинства,згадується директор школи 30-х років Едвард Новак, вчитель релігії Денісевич. Спілкування в школі між вчителями і учнями, а також між собою відбувалося польською мовою. Особливо чітко і в деталях згадує свої шкільні роки Мельничук М.І., котрий сьогодні проживає в Росії. Він добре пам’ятає вчителів, розміщення класних кімнат, позашкільні заходи. З його розповідей стало відомо, що в школі проводились екскурсії в Дубно, Кременець, Львів та Краків з відвідуванням відомої соляної шахти у В’єлічці. Але більшість екскурсій були платні, а тому не всі діти могли брати в них участь.Захоплюючими були подорожі на байдарках по р. Ікві до Стиру. Відзначались свята Нового року, 3 травня, День незалежності, День Польщі та інші. Цікавим був ритуал проведення випускних вечорів. Восени і весною учні садили і обрізували дерева у шкільному садку, переплітали книжки, розмальовували обкладинки, робили клітки для кролів, байдарки (каяки).
Випускниця Млинівської публічної школи тієї доби Ірена Малінська-Шмідтова, що нині проживає в Чехії, з пошаною і вдячністю згадує своїх вчителів: директора школи Едварда Новака, класного керівника Генрика Порусевича, вчителів – Муравську, Піотровську, Залєвську, Ванду Дерножанку та інших, які не допускали різниці між своїми вихованцями, хай це були діти українських, польських, чеських чи єврейських родин.
Вчителі старались передати своїм учням якнайбільше знань про світ, що їх оточував, і той, що був для них недоступний. Проте майже всі вч
ителі були поляками, українців серед них було мало. Через велику платню непросто було здобути освіту в середній і вищій школі. Але все ж деякі серед них були відомі – це Митрофан Якович Кудак. Очолюючи Млинівську гміну у 1926-1928 роках, він вклав багато праці в будівництво нашої школи.Школа безплатно забезпечувала учнів підручниками. За зіпсований підручник учні платили гроші. Ті, хто мав незадовільні оцінки, залишались на повторний курс навчання. Але в п’ятих-сьомих класах таких учнів не було. Всі намагалися вчитися добре. У школі було учнівське самоврядування: голова класу, секретар, скарбник, а також запроваджувалось самообслуговування.
Навчальний рік розпочинався з урочистої лінійки, після якої усі учні йшли на молитву: українці - в православну церкву, поляки – в костьол, євреї – в синагогу. Щоранку перед початком занять учні шикувались на подвір’ї школи. Троє старшокласників – хлопець і дві дівчинки – підходили до щогли і підіймали державний біло-червоний прапор. Потім проводилася п’ятнадцятихвилинна фіззарядка.
У школі була дитяча шкільна організація карцерів. Учні цієї організації спрямовувались на чесну і благородну діяльність. Щорічно проводились гарцерські табори, пригодницькі прогулянки. І це займало учнів настільки, що їм не вистачало часу на різні небажані витівки. А ще в школі працював співочий, драматичний гуртки, а також гурток «Умілі руки», година за інтересами.
Усі учні, що навчались у польській школі, мали змогу одержати хороші знання і виховання. На жаль, більшість українських родин при Польщі могли дати своїм дітям лише початкову освіту.
У багатьох спогадах учнів польського періоду згадується теплими словами шкільний сторож пан Ясинський, котрий з незапам’ятних часів (царських) служив у Млинівській школі, пережив усі режими і дослужив аж до смерті. Шкільний сторож був доброю душею школи. У його обов’язки входило: дзвонити про початок і закінчення уроку. У всіх класах і кабінетах задовго перед початком навчання розпалював грубки, щоб було тепло і затишно. Вся школа виблискувала чистотою, і це все підтримувала одна особа майже протягом чотирьох десятків років.
У кожного з вихованців польської школи свій життєвий шлях, своя доля. Але спільне, що їх об’єднує, - це рідна Млинівська школа, старенька школа, що стоїть уже майже 150 років на правому березі задумливої і тихої річки Іква